вход на сайт

Имя пользователя :
Пароль :

Восстановление пароля Регистрация

Главная Новости

Радивилівець був старшиною полку УНР

Опубликовано: 23.10.2018

Цьогоріч  минає 100 років з часу революційних подій у Києві, в яких брав участь і старшина Богданівського полку армії УНР радивилівець  Яків Бортник.

Він народився 26 жовтня 1895 року в Радзивилові (Радивилові). Батько, Каленик Данилович, займався бортництвом (різновидом бджільництва). Мати, Олена Юхимівна, була кравчинею. В сім’ї було п’ять хлопців: найстарший – Яків, наймолодший – Федір (він став відомим на Радивилівщині краєзнавцем). Спочатку Яків навчався в Радзивилівській народній школі, потім у Кременецькому реальному училищі.

В 1913 році він вступає на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира. А 28 липня 1914 року розпочалася Перша світова війна. «Патріотична» ейфорія в Російській імперії захопила і Якова. Він вступає в офіцерське училище. Влітку 1915 року Яків в чині молодшого старшини як командир роти 8-ого гренадерського Московського полку воює на Східному фронті. В Білорусії, недалеко від Бобруйська, проти німецьких військ. За сміливі дії був нагороджений Георгіївським хрестом. В одному з боїв Якова тяжко поранило і його відправили на лікування до Москви. Потім він – знову на фронті. Там Яків знайомиться з багатьма українцями, захоплюється національною ідеєю, вивчає іноземні мови.

Національне піднесення в Україні весною 1917 року охопило і солдатські маси. Почалася українізація армії.. Перша військова частина сформувалася в середині квітня 1917 року. Це був український полк імені Богдана Хмельницького, відомий в історії як Богданівський полк. Його організацією займалася група офіцерів – Український військовий клуб імені Павла Полуботка, очолюваний самостійником Миколою Міхновським, керівником Української народної партії, яка виступала за незалежність України. Цей полк був опорою Центральної Ради. Серед його старшин – Яків Бортник.

На початку січня 1918 року розпочався похід на Київ більшовицьких військ на чолі з колишнім  царським полковником, есером М.Муравйовим, якого потім і розстріляли самі більшовики. А 16 січня 1918 року в місті розпочалося повстання проросійських сил. Богданівці брали активну участь в придушенні цього виступу. 26 січня більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада, її установи переїхали до Житомира. Організовано залишили Київ і війська УНР. Воєнні дії перекинулися на Волинь і Поділля. В Богданівському полку Яків Бортник пройшов справжню школу патріотизму. Одного разу в розмові зі мною Яків Каленикович жартома сказав, що тепер міг би бути генералом. Адже після поразки Центральної Ради більшовики закликали богданівців переходити на їхню сторону. Один перейшов і після Другої світової війни став генерал-лейтенантом радянської армії.

Але Яків не зрадив національним ідеалам. Він служив в армії Директорії. А в листопаді 1921 року брав участь у «Другому зимовому поході» військ УНР. Це були сформовані у польських таборах загони добровольців, названі Українською повстанською армією. Вони на чолі з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником розгорнули наступ в Україну. Похід готувався з розрахунком на масове антирадянське повстання українського селянства. Однак ці надії не виправдалися. Біля містечка Базар на Житомирщині учасники Листопадового рейду були оточені багаточисельними більшовицькими військами і розбиті. Лише невелика частина на чолі з Ю.Тютюнником вирвалася з оточення, а більшість потрапила у полон, з них 359 бійців було розстріляно в присутності багатьох селян.

У 1922 році Яків повертається в Радзивилів, допомагає батькам по господарству, стає активним учасником місцевої «Просвіти», якою керував його товариш Данило Качурець. У 1925 році він виїздить на заробітки у Францію. Працював на заводі електролічильників у Парижі, в будівельному кар’єрі в Ліоні. Вивчає французьку мову, відвідує лекції в Сорбонні, найстарішій частині Паризького університету, заснованій у 1253 році духівником короля Людовіка ІХ Р.Сорбоном як притулок для бідних викладачів і студентів, що вивчали богослов’я.

У 1927 році Яків приїхав додому у відпустку. Невдовзі на Заході почалася економічна криза, і міністерство праці Франції його назад не впустило. В Радзивилові він також не міг знайти роботу, бо українцям потрібно було ставати поляками: переходити в католицизм. Тому Яків зайнявся родинним промислом – бджільництвом, а ще і садівництвом.

Як згадував його син Олег, «…батько платив за навчання свого молодшого брата Федора в Брідській гімназії, в якій той навчався протягом 1929-1933років». До Якова і Федора Бортників часто заходив письменник Петро Козланюк. Хоча переконання вони мали різні, але це не заважало приятелюванню. Яків давав Петрові уроки з французької мови, консультував із садівництва. Варто наголосити, що коли в 1930 році Козланюк одружувався, Якова попросили бути за «старшого дружбу».

У 1935 році Яків Каленикович одружився з Поліною Василівною Шмигельською, двоюрідною сестрою моєї матері. Мати Поліни, Ганна, була з великої родини Киричуків, звідки походила і моя бабуся Олександра Дочинська. Через два роки в Бортників народився син Олег, мій троюрідний брат, ровесник. З приходом у вересні 1939 року в наш край більшовиків Яків почав учителювати. Він викладав географію і математику в Опарипсівській семирічній школі.

Але настали важкі часи. Енкаведисти заарештували його брата Федора, мого родича Володимира Зигмунда, інших активних членів «Просвіти». Яків довідався через знайомих, що більшовики цікавляться і його минулим. Він не став чекати арешту – втік у Польщу, окуповану німцями. В цей час у місто приїхав двоюрідний брат Якова з Росії, який вже жив у «соціалістичному раю». Він настановлював Поліну Василівну, що потрібно говорити, як її викличуть на допит у відділення НКВС. Тож, коли запитав начальник Кондратьєв, де її чоловік, вона відповіла, що пиячив, бив її, а потім втік невідомо куди…

Повернувся Яків, коли нацисти окупували наш край. Займався домашнім господарством. У 1944 році був мобілізований у радянську армію. Його 17-й окремий залізничний полк участі в бойових діях не брав. Яків викладав на офіцерських курсах географію.

Після демобілізації повернувся в Червоноармійськ. В 1947 році почав працювати бухгалтером приміського колгоспу, який очолював голова Залевський. Але енкаведисти на чолі з Кондратьєвим не могли «пробачити» колишньому бійцеві Богданівського полку боротьбу за самостійність України. Навіть порушили проти нього кримінальну справу за надуманими звинуваченнями: неналежне оформлення доручення; начебто він незаконно діставав будівельні матеріали для ремонту приміщення колгоспної контори. А вона тоді розташовувалась при перехресті вулиць Садової і 17 Вересня. Пізніше там був районний суд, тепер – це територія церкви Різдва Пресвятої Богородиці Київського патріархату.

Ще суду не було, а вже по місту ходили чутки, що Якова Бортника засудять на 10 років. І дійсно, Червоноармійський «народний» суд виніс йому вирок – 10 років позбавлення волі. Він відсидів 2 місяці у Дубнівській тюрмі, подав апеляцію. І Дубнівський суд, знову вивчивши справу, на своєму засіданні засудив Якова на 1 рік позбавлення волі умовно.

Пізніше він працював зоотехніком Бродівського інкубатора, навчався заочно у Львівському зооветеринарному технікумі, який закінчив у 1957 році. У його додатку до диплома переважали п’ятірки. Тож після технікуму поступив у Львівський зооветеринарний інститут, але залишив навчання в ньому через стан здоров’я – це вже була запізніла затія.

Яків знав 7 іноземних мов. До кінця життя добре володів російською, польською. А ще – німецькою, французькою, ідиш (єврейською), трохи чеською і сербською. Чеську вивчив, коли в 1944 році сімя знаходилась у населеному чехами селі Вовковиї.

…Як згадував син Олег, батько в 50-х роках минулого століття регулярно посилав вітальні листівки на івриті (єврейське письмо) в Київ, колишньому начальнику Червоноармійського районного відділення НКВС єврею Кондратьєву в пам’ять про своє кримінальне переслідування у післявоєнний період…

Усе життя Яків листувався зі своїми французькими друзями, регулярно читав привезені його сином Олегом зі Львова французькі газети. Це, звичайно, були комуністичні видання: «Юманіте», «Юманіте діманш». Він був чудовим пасічником і садівником-селекціонером. Листувався з багатьма своїми колегами в країні і за кордоном. Залишив своєму синові чудовий сад, який той доглядав. Прищеплені Яковом фруктові дерева продовжують плодоносити в саду моєї сестри Галини.

Ще він був чудовим знавцем історії нашого краю. Яків Каленикович багато розповів мені про рідну школу, місто. Його спогади я використав під час написання історії школи. У нього була чудова бібліотека, яка складалась, в основному, з книжок, виданих ще за царської Росії та за Польщі.

…У патріотичному дусі Яків виховав свого сина Олега, який після успішного закінчення школи в 1954 році вступив на гірничо-промисловий факультет Львівської політехніки, який пізніше був реорганізований у нафто-промисловий. Переддипломну практику проходив у районі Баку, на Нафтових Каменях, розташованих за 60 кілометрів від міста. Бурильні вишки були в Каспійському морі.

За понад сорокарічну трудову діяльність Олег Якович брав активну участь у розробці майже всіх нафтогазових родовищ України. В 1962 році він одружився з Люсінорою Єсипенко – моєю однокласницею. Вони виховали двох синів – Вадима та Ігоря, дочекалися внуків. Олег довгий час працював головним технологом Борисівського управління бурових робіт. Був неодноразовим учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР, удостоєний срібної та двох бронзових медалей цієї виставки. Він друкував свої фахові статті у всесоюзному та республіканському спеціальних виданнях. Помер у 2018 році, мав 80 років.

А Яків Каленикович Бортник відійшов у вічність 18 червня 1983 року, похований на міському кладовищі. Пам’ять про нашого земляка – чудову людину і полум’яного патріота залишиться в серцях усіх тих, хто його знали.

Ми повинні пам’ятати всіх наших земляків, які боролись за волю України в трагічному і героїчному ХХ столітті. Як і тих, хто тепер відстоює її честь і незалежність у боротьбі з новітнім агресором – московським імперіалізмом. Всім їм вічна слава і незабутня пам’ять!

 Юрій Арламовський, вчитель-історик, краєзнавець.

Поиск по сайту
Меню
Реклама на сайте
Архив новостей
Реклама на сайте

Реклама на сайте







Популярные публикации
Архив сайта
Информация
www.home-4-homo.ru © 2016 Copyright. Все права защищены.

Копирование материалов допускается только с указанием ссылки на сайт.
   
rss